Cпівробітники, які не до кінця звільнилися: чому це небезпечно для колективу?
Так вийшло, що на ринку праці є криза. Незважаючи на ринок здобувача, здобувач на цьому ринку теж нещасний – йому не вистачає потрібної або бажаною роботи. Так, вакансій – тьма. А ось роботи – нехай навіть не роботи-мрії, а просто гарної, затишної, потрібної і важливої роботи, на яку хочеться мчати, немає.
Тисячі професіоналів щодня моніторять сторінки вакансій на job-сайтах, в соціальних мережах, ходять на зустрічі, шукають підробітку або альтернативну зайнятість – і шукають довго, і не завжди успішно.
Феномен «не до кінця звільненого співробітника»
Якщо людина тривалий час пропрацювала в компанії, їй психологічно складно й дискомфортно одразу порвати усі зв'язки з нею. Так, є люди рішучі, які вміють одним махом припинити всі колишні прихильності, але таких небагато. Друга категорія швидких розривів відносин – це вимушеність. Наприклад, конфлікт з керівником, невдалий роман з колегою – і розрив як відчайдушний крок. Не всі можуть піти в нікуди – як з роботи, так і з робочих відносин. Поки ми працюємо, вільно чи мимоволі обростаємо комунікаційними зв'язками – приятелями, друзями або просто однодумцями. Немов коріння, ці емоційні прихильності тримають нас в компанії. Іноді міцніше посадових інструкцій і вказівок шефа. Схантіть кандидата з колективу, який він не готовий покинути, бо «так як же вони там без мене», не просто складно, але іноді й непродуктивно. І ось наш «укорінений співробітник» розуміє, що на теперішньому місці роботи йому вже стіни тиснуть. І починає шукати іншу роботу. І розуміє, що зі вчорашніми друзями прощатися йому доведеться не один день. Це не просто «розпити відступну», це змінити життя, навіть якщо на новому місці доведеться виконувати практично ту ж роботу.
Хворобливе «витягування коренів»
І щоб морально «підстелити соломку», багато хто починає «витягати коріння» зі своєї теперішньої компанії – менше залучатися до неформального життя, витрачати менше емоцій на не найважливіші проєкти тощо. Іноді це настільки огидно їхній натурі, що вони зриваються в конфлікти та починають вести себе несподівано грубо або істерично. Немов підлітки, поставлені в ситуацію необхідної психологічної сепарації від батьків, ці співробітники конфліктують від внутрішнього роздраю і страждань. Особливо, якщо йти доводиться не з компанії, а від керівника, наприклад. Або якщо пошук роботи затягнувся, бажана посада недоступна або винагорода за неї залишає бажати кращого. Тоді свою досаду й невисловлену гіркоту фахівець волею-неволею передає колегам. А якщо ті починають відчувати зміну емоційного стану вчорашнього приятеля, адже відкриту лімбічну систему ніхто не відміняв, і допитуються – що сталося? Доводиться брехати або недоговорювати, викручуватися, замовчувати – а це завжди важкий тягар для психіки.
Вимушена токсичність
Ще одна фатальна дилема... І працювати на 100-120% на кшталт вже не має сенсу, і недопрацьовувати не можна, щоб не погнали з теперішньої роботи завчасно. Щось покращувати, впроваджувати інновації – ніби як і потрібно, але мотивації на зверх звершення немає ніякої, навіть буденні рутинні обов'язки займають більше часу та забирають більше сил, ніж раніше. І всі поточні недоліки теперішньої роботи бачаться, немов під мікроскопом – адже вже був на зустрічах у інших роботодавців, знає, що може бути по-іншому. Керівник бісить дужче, адже є таємна надія його змінити, але терпіти день у день все складніше... Плюс постійне очікування, іноді разом з розчаруванням, нових пропозицій на ринку праці.
Ось такий «ртутний шаридо», а іноді і не один, «катається» по офісу, завдаючи шкоди своїм колегам, які навіть не підозрюють, що, власне, відбувається. Іноді таких співробітників, які не можуть ніяк піти, називають токсичними людьми, адже в них багато гіркоти. Це так – люди, які йдуть, гостріше відчувають нездійснені надії, в них є приховане почуття провини на себе або інших, почуття втрати того хорошого, що є на теперішньому місці роботи... Тому з'являються критицизм і сарказм.
Такий підвішений стан може тривати довго, виснажуючи і самого «винуватця», і його колег. Іноді це «деревце» можна повернути, змінивши травмуючі обставини – так би мовити, «прикопавши його корінці». Іноді може з'ясуватися, що конфлікт, який обтяжує співробітника, був ним надуманий, і відверта розмова кардинально змінить ситуацію. А іноді доводиться «випити чашу до дна» і поміняти організацію, щоб зрозуміти, що свою проблему ти приніс з собою.
Важливо розуміти, що яким би не був результат, сам процес вагань є болісним і для головного героя, і для очевидців-співучасників. Так що затягувати його не варто – інші співробітники можуть випередити нашого страждальця і піти, тільки щоб не працювати в такій тяжкій атмосфері. Тому, чим раніше ви розберетися в ситуації, чим швидше зрозумієте підґрунтя загального дискомфорту, тим оперативніше знайдете вирішення проблеми.
За матеріалами hitjob.com.ua
всі новиниРоздрукувати сторінку
Нагору НазадРобота в регіонах
Місто
Вак.
Рез.
18688
15016
345
57
283
23
315
54
656
240
311
36
302
48
296
34
282
57
283
55
270
10
274
22
280
27
382
121
289
13
297
27
273
19
499
223
264
11
278
35
Робота в Україні
Статистика зарплат
Середня зарплата у Львові та області складає:
- по резюме 0 грн.
- по вакансіях 25000 грн.
Jobs.lviv.ua
- 10358 грн.
за даними Статуправління
Корисні сервіси
Корисні поради
Чому роботодавці не вказують в оголошеннях зарплату: поради hr-експертки, які вакансії оминати
Не вказана в оголошеннях зарплата часто є найменшою проблемою. Попри світо ...
Тренди українського фрилансу-2023: прогноз від Freelancehunt
Світова платформа Exploding Topics та український сервіс фрилансу Freelanc ...
Вигорання під час війни: як залишатися ефективним на роботі – поради експерта
Війна стала важким тягарем для ринку праці. За оцінками соціологічної груп ...