Не за спеціальністю. Кількість охочих виїхати на роботу за кордон не зменшується

Рекрути і рекрутери

Агентству з працевлаштування забороняється брати гроші з людей до отримання своїх послуг. За це можуть позбавити ліцензії. Проте це в теорії.

— Рекрутинговий бізнес дуже непростий, я б сказав, нервовий, — каже директор агентства з працевлаштування Роман Прохира. — Я не можу перевірити людину, яку відправляю за кордон на роботу. Її кваліфікацію, працьовитість, сумлінність. Людина каже, що вона муляр, електрик, і я змушений їй вірити. А коли вона приїжджає на місце, виявляється, що рівень її кваліфікації не відповідає вимогам працедавця. А потім людина телефонує і каже, що її звільнено. Терміново потрібно шукати їй нове місце роботи. А крайній хто? Агентство.

Чинне українське законодавство передбачає, що агентство, яке хоче працевлаштовувати людей за кордоном, має отримати відповідну ліцензію у Міністерстві праці та соціальної політики. За словами директорів таких агентств, отримати її нескладно. Для цього досить подати низку документів, сплатити державі близько 900 грн. за отримання ліцензії, винайняти офіс, встановити телефон, знайти посередника за кордоном, який узяв би на себе пошук роботи серед працедавців цієї країни, або працедавця, що має дозвіл на працевлаштування іноземців. А ще знадобиться проект трудової угоди, копія колективної угоди іноземного працедавця. Зазвичай на організацію цього бізнесу вистачає кілька тисяч «зелених».

Найскладніше — вийти на безпосереднього працедавця. Проте саме цією інформацією найчастіше й не володіють люди, які беруться переправляти українських заробітчан за кордон. Нерідко, приїхавши на місце обіцяної роботи, люди виявляли, що там їх ніхто не чекає, або ж умови праці і проживання зовсім не ті, які було обіцяно в Україні.

— Випадків, коли наші клієнти не отримують того, на що розраховували, вистачає, — признається генеральний директор найстарішого в Україні агентства з працевлаштування за кордоном фірми «Русло» (м. Львів) Юрій Грох. — Проте не все залежить від нас. Наприклад, був час, коли міністерство праці Чехії до останнього видавало українським громадянам дозволи на працевлаштування, хоча в чеському парламенті вже було підготовлено законопроект, який обмежував доступ іноземців на ринок праці цієї країни. В результаті лише у Львові кілька тисяч українців марно витратили час і кошти на підготовку документів, вироблення візи тощо, нічого натомість не отримавши. А наша та інші українські фірми, які спеціалізувалися на постачанні робочої сили до Чехії, опинилися на межі банкрутства.

Проте від «кидка» не рятує й наявність у фірми-посередника офіційної ліцензії.

— Все залежить від ставлення, сумління та професійності людей, які займаються цією діяльністю, — каже перший заступник директора Львівського обласного центру зайнятості Василь Буртник. — Звичайно, є фірми, які працюють добросовісно. Їхні представники виїжджають за кордон — у Польщу, Чехію, Словаччину, інші країни і шукають там працедавців, яким потрібна робоча сила. З’ясовують, які саме потрібні працівники, якої кваліфікації, віку. Особливу увагу звертають на пропоновані оплату праці та умови проживання. І лише потім розгортають свою діяльність в Україні.

Проте нерідко недобросовісні фірми, не маючи жодного контракту або маючи «липові» документи, відправляють людей за кордон. Але не до працедавця, який дасть роботу, а до посередника. Останній часто тримає цих людей у не пристосованих для цього умовах і шукає для них роботу, бо також хоче заробити. А люди стають заручниками ситуації.

Підробляють на працевлаштуванні і деякі туристичні фірми, котрі під виглядом відпочивальників вивозять заробітчан за кордон, але жодної відповідальності за них не несуть.

«Кидалово», — коротко характеризує так звані агентства з працевлаштування один з колишніх клієнтів. Оформити зарубіжний паспорт, виробити робочу візу і купити квиток здатна практично кожна людина з вісьмома класами освіти. Якщо ж вона прочитає в Інтернеті оголошення іноземною мовою, тоді їй узагалі не потрібні посередники.

Під тиском безробіття

Привабливість роботи за кордоном для українців знову зростає. Як стверджують спеціалісти Львівського обласного центру зайнятості, вітчизняні підприємства практично перестали звільняти своїх працівників, проте нових набирати не поспішають. Крім того, є проблеми з підприємцями, які невдовзі можуть поповнити число безробітних.

А тут іще, як повідомляє головний спеціаліст відділу охорони праці, використання трудових ресурсів та зайнятості населення Львівської ОДА Ростислав Герчаківський, в області зменшується кількість агентств із працевлаштування за кордоном. Наприкінці 2010 року на Львівщині налічувалося 46 фірм, які отримали ліцензію на право здійснювати посередницьку діяльність із працевлаштування за кордоном. Але вже за кілька місяців їх кількість може істотно скоротитися. Це наслідки економічної кризи.

— Легальне працевлаштування — головне завдання, яке держава ставить перед ліцензіатами, — каже Ростислав Герчаківський. — Людина, яка виїжджає через наші фірми на роботу, підписує трудовий контракт. Ліцензійні умови чітко визначають перелік усіх вимог до трудового контракту, включаючи умови праці, проживання, харчування, забезпечення спецодягом залежно від виду робіт.

Щоб не потрапити за кордоном у складну ситуацію, людина повинна обережно обирати фірму, якій довірить свою долю. Читаючи рекламне оголошення, спеціалісти радять звернути увагу на номер ліцензії, ким вона видана, коли, чи є телефон, чи вказано місцезнаходження фірми. В кожному такому офісі шукачам роботи повинні надати інформаційний листок з переліком підприємств, видів робіт, вакансій, умов проживання та харчування.

За гроші, але без гарантій

Чи варто щодня ходити на роботу, щоб у кінці місяця отримати якихось півтори тисячі гривень? На Львівщині це стосується не лише людей без кваліфікації, а й багатьох фахівців та службовців. Наприклад, учитель середньої школи отримує 1,5 тис. грн., токар вищого розряду близько 2 тис. А тим часом у сусідній Польщі такі фахівці заробляють не менше 500—700 дол. США. Донедавна майже вдвічі вищими були заробітки в сусідній Чехії, Німеччині, інших країнах Євросоюзу. Звичайно, працювати доведеться не за спеціальністю. Але кількість українців, які бажають виїхати за кордон, від цього не зменшується.

— Торік більшість із цих країн закрили свої кордони для українців. Нині єдиною країною, яка надає офіційне працевлаштування, залишається Польща. Частково — Чехія. Проблеми в українців там якщо й виникають, то радше через незнання своїх прав. Якщо я даю людині запрошення на роботу у Польщі і вона отримує робочу візу, то це означає, що вона має рівні права з громадянами цієї країни, — каже Роман Прохира. — Буває, людина приїжджає додому і каже, що їй недоплатили гроші. «Чому ж у такому разі ви не звернулися до прокуратури, міліції чи податкової інспекції?» — запитую. Працедавець сплатив би дуже великий штраф за те, що не виконав своїх зобов’язань перед працівником.

Послуги агентства з працевлаштування за кордоном оцінюють по- різному. Це залежить від розміру майбутнього заробітку. В середньому потрібно викласти не менше 1,5 тис. грн. Набагато вище оцінюють свої послуги агентства, які відправляють українців у так зване далеке зарубіжжя. Наприклад, працевлаштування у Фінляндії на збиранні лісових ягід оцінюється в 320—350 євро, організація робочого місця у США чи Канаді потягне на 5—6 тис. євро. Але гарантій вам ніхто не дасть.

Позбутися «зайвих»

— Щоб посилати людей в інші країни, потрібно досконало знати цей ринок праці, мати партнерів серед працедавців. Просто так відправити людину за кордон — це одне, а влаштувати на конкретну роботу — зовсім інше, — каже Роман Прохира. — До кризи працювати було набагато легше. Можна було працевлаштуватись у Чехії, Німеччині, Фінляндії, прибалтійських країнах. А нині всі вони зачиняють перед нами двері, бо в них своїх людей вистачає. Тому повинні бути державні програми працевлаштування, як це сьогодні практикує Польща. Або хоча б договори на рівні області. Спілкується ж наш губернатор з представниками інших держав. Чому б не запропонувати їм нашу робочу силу.

Адже на Львівщині є багато безробітних. Фактично все стоїть. Я готовий допомогти зменшити рівень безробіття, бо в Польщі поки що потрібні робітники — будівельники, столяри, кравчині, жінки на сільськогосподарські роботи. Проте охочих не надто багато.

Коментар

Олег Рісний, директор Львівського міського центру зайнятості:

— Найближчим часом Львівський обласний центр зайнятості також має намір зайнятися працевлаштуванням за кордоном. Зокрема, ця ідея могла б бути реалізована в рамках транскордонної співпраці. У країнах Євросоюзу є відповідна система, яка передбачає обмін інформацією про ринок робочої сили між прикордонними територіями. Якби Львівщина приєдналася до цієї мережі, це дало б гарантію легальної зайнятості.

Дзеркало Тижня