"Самозванці" - розповсюджене явище. Вони домоглися загального визнання

"Самозванці" - розповсюджене явище. Вони домоглися загального визнання. Їхня кар'єра склалася успішно. Але щодня затьмарена думкою про прийдешнє викриття. Поради психолога, як побороти небезпечний комплекс.

Вам, напевно, доводилося стикатися в колі знайомих або колег з людьми, які скромно ставляться до своїх досягнень. Якщо їх хвалять, то вони заперечують, тому що вважають себе невартими цього. Свої професійні успіхи такі люди пояснюють випадковістю, вдачею, сприятливим збігом обставин - чим завгодно, проте не працьовитістю, талантом або старанністю.

Те, що на перший погляд можна прийняти за скромність, насправді є різновидом психічного розладу за назвою "синдром самозванця" (або "синдром шахрая"). Цей термін був введений в 1978 році в Америці. "Шахраї" живуть чекаючи на викриття. Вони не вірять у свої досягнення. Досягнутий успіх для "самозванця" - це маска, яку можуть зірвати в будь-який момент.

Бумеранг успіху

"Під час досліджень учені в США дійшли висновку, що в тому або іншому ступені ознаки синдрому самозванця спостерігаються в близько 60-70 відсотків населення, - говорить берлінський психотерапевт і бізнес-консультант Моніка Клінхаммер. - Найбільше йому виявилися піддані представники наукової інтелігенції та люди, які через професію або займану посаду вимушені брати на себе велику відповідальність".

Необхідність швидко приймати важливі рішення, постійно доводити професіоналізм і свою незамінність - все це важким тягарем лягає на плечі уявних "шахраїв". Успіх для них - не нагорода за виконану роботу, а лише відтермінування того моменту, коли їх виведуть на чисту воду. До "групи ризику", за словами Моніки Клінкхаммер, відносяться лікарі, вчені, менеджери та... жінки. "Жінки, у цілому, більше схильні до самокопання та частіше ставлять під сумнів особисті досягнення, особливо якщо це успіхи в таких традиційно чоловічих сферах, як наука або підприємництво", - підкреслює експерт.

Хлопчики та дівчата, а також їхні батьки...

Психологи вважають, що причини розвитку цього комплексу пов'язані не стільки з типом особистості або характером людини, скільки з ситуацією в родині. Вдома дитина проходить перший етап соціалізації. Тому тип відносин, який склався в родині, буде визначати поведінку людини впродовж всього подальшого життя.

"Візьмемо розповсюджений приклад - дитина, яку в дитинстві перехвалили. Батьки вважають свою дитину найрозумнішою, найкращою, найталановитішою, найгарнішою за інших і не утомлюються повторювати це в її присутності. Щоб не розчаровувати батьків, вона все життя буде намагатися відповідати цим критеріям", - пояснює берлінський психотерапевт Моніка Клінкхаммер.

Інша крайність, за її словами, - діти, обділені в любові. Вони зростають у тіні старшого брата або сестри - батьківських мазунчиків. Безуспішно намагаючись домогтися визнання дорослих, вони постійно почувають себе не у своїй тарілці й швидко розчаровуються у власних здібностях.

Обережно, висока напруга!

Вступивши на шлях професійного росту, люди, які страждають на синдром самозванця, часто роблять стрімку кар'єру. Страх викриття примушує їх багато та завзято працювати. Для навколишніх вони - компетентні колеги. Їх ставлять за приклад, просувають по службі. Втім, іноді їхня кар'єра складається не так вдало. Боячись не впоратися з новими завданнями та почуваючи себе невартими подібного ставлення, "самозванці" досить часто усвідомлено блокують свою кар'єру, відхиляють нагороди та цікаві пропозиції.

"Найжахливіше в цій ситуації - внутрішнє напруження, у якому постійно живуть люди, які страждають на синдром шахрая. У сучасному суспільстві будь-які прояви слабкості вважаються недоречними, а слабкості психологічною - тим більше. Тому зі своєю проблемою уявні "самозванці" найчастіше залишаються на самоті", - стверджує берлінський психотерапевт Моніка Клінкхаммер.

Бій з тінню

Упоратися з "шахраєм" усередині себе поодинці, на думку психологів, дуже складно. Відновити впевненість у власних силах допоможе твереза оцінка сторонніх людей. "Корисною може виявитися розмова з людиною, яка вас добре знає, найкраще, якщо це буде хтось з професійного оточення", - радить Моніка Клінкхаммер. Її завдання в тому, щоб дати вам об'єктивну оцінку. Не потрібно хвалити, треба намагатися відкрити людині очі на те, як до неї ставляться в колективі, за що їїцінують. Не виключено, що в якийсь момент уявному "шахраєві" знадобитися професійна допомога психолога.

Ще один ефективний спосіб, на думку фахівців, - вести щоденник власних успіхів, щоб постійно нагадувати самому собі про свої сильні сторони. "На жаль, люди, які страждають на синдром самозванця, у запалі самокритики часто просто не зауважують тієї роботи, яку вони успішно виконують кожного дня. Документуючи свої досягнення, вони зможуть додати їм чіткі обриси", - зазначає Моніка Клінкхаммер.

Курси підвищення кваліфікації або семінари з риторики, за її словами, можуть додати впевненості в собі тим, хто вважає, що не гідний тієї посади, яку займає. Знайти рівновагу допоможуть заняття спортом, йогою або медитація. "Найголовніше - зрозуміти, що страх перед провалом відчувають багато людей. Людині властиво сумніватися, але постарайтеся не судити себе занадто суворо", - підводить підсумки експерт.

Джерело: http://www.dw-world.de/