Професії древнього Львова

Писар
Серед посадових осіб середньовічного Львова, хто отримував найбільшу платню, був писар. Він вів документацію розпорядчих і фінансових органів міста. Професія писаря мала статус однієї з найпрестижніших і передавалася у спадок. Представники цього фаху мали можливість кар’єрного росту і займали чиновницькі посади різних рангів: від найнижчих – писарів документів, до найвищих – переписувачів церковних реліквій. Мистецтву писання, зазвичай, навчали в школах, що діяли при храмах. Чимало аристократичних сімей вели свої родоводи від предків-писарів. Навіть найвищі чини не цуралися називати себе переписувачами божественних книг.

Одвірний
Адміністративний апарат магістрату у сиву давнину передбачав посаду одвірного ратуші, який здійснював не тільки нагляд за порядком у цій поважній установі, але й у в`язницях. До того ж він був посередником у передачі щотижневої винагороди міському катові, з яким мало хто мав бажання спілкуватися.

Кат
При суді міста працював професійний кат – вішальник і мучитель. На місцевому цвинтарі йому виділяли ділянку землі, де він мав ховати страчених. У середньовіччі уникали вживання слів, пов’язаних із смертю. Кат мав дуже виразне прізвисько, яке стало офіційним терміном – «Малодобрий». Посада його оплачувалася непогано: він отримував 8 злотих на рік, мав частку в торгових митах, житло на валу. За кожну екзекуцію діставав окрему платню: за бичування – 6 грошів, за тортури –15-24, за відрубування голови – 8-18 грошів. Та ще подарунки від тих, над ким виконувалися вироки. І все ж на цю посаду охочих було небагато. Загальна ненависть і презирство робили нестерпним життя не тільки ката, але й його родичів. Здебільшого цю професію опановували люди, які мали фізичні вади: горбаті, криві, потворні, на цю роботу могли взяти й психічно хворих. Але таким відрізали язика, щоб не вибовкали чогось зайвого. Іноді посаду пропонували засудженим замість відбування покарання. Професію ката також передавали у спадок. За соціальним становищем катів прирівнювали до повій та акторів. Міщани їх зневажали й навіть могли побити, тому до катів часто приставляли охоронців. Міська влада надавала представникам цієї професії додаткову роботу – нагляд за повіями, збір коштів тощо. Ця людина відала й прибиранням міських туалетів, відловлювала в місті бродячих собак і виганяла прокажених. На базарних площах кат не мав права доторкнутися до продуктів, окрім тих, які бажав купити. У церкві він мав стояти позаду усіх, біля самих дверей, а до причастя підходив останнім. Для того, щоб опанувати це ремесло, існували спеціальні катівські школи, де вершиною майстерності, для прикладу, було вміння відтяти голови одразу трьом злочинцям.

Ціпак
Скандали і бійки городян вгамовувала львівська міська сторожа – ціпаки. Назва професії походила від їхньої основної зброї – важкого бойового ціпа, окутого залізом. Ціпаки носили блакитний одяг з червоною облямівкою і олов’яними ґудзиками, а на головах – ковпаки з чорного медвежого хутра. На ковпаках були бляхи з гербом міста. Ціпаків було 24. Формально їхнім завданням була нічна охорона міських брам – по 12 на кожну. Але фактично вони виконували функції міської поліції та служили за річним контрактом. Це була організація, пов’язана круговою порукою – один за всіх, всі за одного. Стати її членом було можна тільки тоді, коли з’являлася вакансія, причому було необхідне поручительство старших. Ціпаки заробляли свій хліб нелегко, їм доводилося не тільки заспокоювати неврівноважених львів’ян, а й виступи низів придушувати, втихомирювати бійки між учнями єзуїтської колегії та кафедральної школи, припиняти єврейські погроми. Окрім ціпаків, за порядком у місті стежили чотири гайдуки – особиста охорона бургомістра, їх посилали всюди, де була потрібна озброєна охорона або очікувався опір.

За матеріалами hitjob.com.ua