Добре там, де нас немає...

Побутує думка, що для того, аби добре заробляти, необхідно отримати гарну освіту, мати досвід роботи у певній сфері і впевнено підніматись по кар’єрних сходах. Тільки тоді, ставши фахівцем у своїй галузі, ти зможеш отримувати зарплатню гідну свого рівня.

Перспектив для цього у регіонах замало, тому багато людей відправляються на пошуки роботи у столицю. Та чи реально для того, аби багато заробляти, необхідна ціла низка умов, таких, як освіта чи досвід роботи? Сьогодні в Києві, за даними сайтів працевлаштування robota.ua та hh.ua, найвищі зарплати пропонуються фахівцям робітничих спеціальностей… і не лише фахівцям…

Ефект рукавички…

Якщо ви молодий сильний чоловік, то в бюро працевлаштування вам запропонують роботу будівельника, вантажника, охоронця або водія маршрутки (якщо ви маєте права відповідної категорії). Близько 70% погоджуються на останнє. Водій маршрутки Олександр розповідає, що приїхав із Черкас до столиці два роки тому: «Я одразу знав, де буду працювати, за рік до цього на заробітки у столицю відправився брат. Спочатку було важко, бо ми знімали квартиру в районі Троєщини і жити доводилось в трикімнатній квартирі десятьом дорослим чоловікам. Я вже не кажу про те, що не завжди була можливість добре виспатись. Згодом зняв житло, зараз перевіз до Києва сім’ю, вже рік живемо на Оболоні в однокімнатній квартирі». Таких як Олександр багато. Зарплатню водії отримують не велику, проте, можна заробити «лєвак», особливо якщо пощастить потрапити на гарний маршрут. Такими серед водіїв вважаються найдорожчі – по дві гривні п’ятдесят копійок.

Ще одна можливість заробити – влаштуватись на будівництво. Умови життя –усюди однакові: в трикімнатній квартирі живуть гуртом по п'ятнадцять, а то й по двадцять чоловік. Проте, тут отримуєш «чистими» чималу зарплатню. Виконроб Філіповський Сергій з приватного підприємства, що займається євроремонтами, говорить, що прибуток напряму залежить від виробітку. Він приїхав до Києва пів року тому, через те, що захворіла мати, а вдома залишилось двоє неповнолітніх братів. Сергію дев’ятнадцять, за освітою він залізничник. Говорить, що в Києві по професії отримувати нормальну зарплатню не пропонують, а вдома влаштуватись неможливо.

«Офіціант!»

Ще одна можливість заробітків у столиці – робота офіціантом. Проте, тут потрібна мати певні навички. Якщо є бажання отримувати реально великі гроші, то від вас вимагатимуть знання англійської мови. Не можна забувати про презентабельний зовнішній вигляд, а також наявність видимих татуювань на тілі. Дмитро працював офіціантом в найдорожчому готелі міста – Хайаті. За його словами вимоги до обслуговуючого персоналу не лише ресторану, де працював Дмитро, а до усього готелю, надзвичайно високі – приємна зовнішність, вміння підтримати розмову, пристойне володіння англійською на рівні, мінімум – Upper Intermediate (вище середнього). Там є можливість отримати дуже пристойні чайові. За його словами, найменший чай, який хлопець отримував за чотири місяці роботи, складав десять євро, найбільший – сто п’ятдесят.

Ярослав зараз працює в одному з європейських посольств. Рік тому Ярослав був офіціантом в ресторані Арена. За його словами офіціант – це робота для студентів, а людина, що має вищу освіту повинна працювати за професією. Проте, Ярослав не приховує колишнього місця роботи і говорить, що це теж досвід, досвід, який показує, що не все вирішують гроші і інколи бажання мати престижну роботу перемагає.

Гучна назва «модель»

Чергова схема працевлаштування у Києві – газети, що розміщують оголошення від роботодавців. У кожному номері окремим підпунктом іде модельний бізнес. Вимоги до майбутніх «моделей» - невисокі. Вік –обов’язково від вісімнадцяти, приємна зовнішність та комунікабельність. Досвід роботи необов’язковий, проте, в оголошеннях навіть не зазначається в якій галузі досвід і що це за робота. Натомість, великими літерами зазначають, що стовідсотково забезпечують житлом і пропонують колосальні суми зарплатні – від ста умовних одиниць за годину.

Ми зателефонували в ряд таких «модельних агенцій» і отримали цілком зрозумілі консультації, що це за робота і яку зовнішність потрібно мати, аби заробляти такі гроші.

Багато студенток погоджується на подібну роботу лише через прагнення бути «як усі»: одягатись у брендових магазинах, їсти суші в перервах між парами, робити зачіску у дорогого стиліста тощо. Дівчата з провінції через якийсь час життя в Києві розуміють, що треба працювати, але без досвіду роботи і знання іноземних мов – ніде. Доводиться йти на жертви, але ціною чого купуються шуби і робить манікюр…

За 75 доларів ризикуєш отримати по руках…

Ще одна витребувана на київському ринку професія – круп’є, або, як ще кажуть – дилер. У спеціалізованих покірних клубах, таких як Арена або Славутич, круп’є за одну зміну отримує 75 доларів, ненормована зміна оплачується вдвічі дорожче. Щоправда, для цієї роботи треба пройти професійна курси, протягом яких виплачується невелика стипендія. Але результат того вартий. Окрім ставки дилер отримує ще й чайові (але це лише за умови, що гра пройшла вдало). Існує і зворотна сторона медалі – у покірних клубах, на кшталт Арени, ставки роблять чималі. Гравці можуть виграти або програти значні суми. В разі програшу кількох десятків тисяч доларів винним часто залишається круп’є. Крім нелестних слів у своє адресу дилер ризикує отримати по руках. В Славутичі, наприклад, був випадок, коли гравець зламав круп’є палець. Аби не допустити подібних інцидентів встановлено ліміт часу – один дилер працює півгодини, потім його замінює колега, після чого карти роздає попередній. Так протягом зміни. Інколи працює троє осіб, таким чином кожен може має годину на відпочинок.

Всі професії важливі…

А ось не витребуваною професією в усі часи залишався двірник. Здавна вважалось, що прибирати на вулицях ганебно. Та й заробітна платня не заохочує. Валентина Миколаївна працює двірником вже понад п’ять років. Жінка за освітою швачка. Приїхала в Київ десять років тому з Бердичева, закінчила технікум, отримала освіту. «Згодом, зустріла чоловіка, вийшла заміж, – розповідає Валентина Іванівна – знайомі розповіли, що влаштувавшись двірником можна отримати квартиру, щоправда, для цього необхідно підписати договір на п'ятнадцять років. Вже п’ять я відробила, залишилось десять. Потім працюватиму за професією». Чомусь згадуються слова з віршика «Все профессии нужны, все профессии важны». Гадаю, чимало людей поступилися б мрії стати кимось, аби отримати таку довгоочікувану квартиру в столиці, навіть якщо для цього необхідно щодня починати роботу о п’ятій ранку…

Вахта…

Олексій Третяк працює охоронцем на одній з фармацевтичних фабрик Києва. Одна вахта становить 15 діб, протягом яких необхідно майже не спати. Для цього хлопцям не дозволяють сідати, а на сон за добу їм виділяється всього три години. Через те, що вони працюють нелегально – скаржитись нікому. Після зміни хлопці повертаються додому, в столиці майже ніхто не живе – лише працюють. Зважаючи на те, що їм непотрібно знімати надзвичайно дороге столичне житло, керівництво не дуже щедро виплачує їм зарплатню. Проте, для них це оптимальний варіант, адже є можливість півмісяця провести вдома з дружинами та дітьми, а у рідному селі роботи немає. Зовсім.

Мріяти не шкідливо…

Мріяти дозволено кожному, але для того, щоб мрії здійснювались необхідно багато і плідно працювати. А інколи ще й мати добру вдачу. На одному з виходів столичної «Труби» (підземний перехід на Майдані Незалежності) грають хлопці – Сашко та Іван. Сашко грає на гітарі, Іван чіпляється до людей з проханням допомогти молодому музиканту. Допомогу, звісно, просять матеріальну. Загалом, грає Сашко непогано. Хлопці приїхали до столиці трохи більше місяця тому. Гадали, що перспектив у Києві більше, ніж у рідній Олександрії. Зібрали все, що було цінного і вирушили шукати щастя. Проте, виявилось, що не лише «Москва слезам не верит», але й Київ теж. Ціни на житло вразили. Грошей вистачило лише на кімнату на Харківському масиві і все. Тепер заробляють, співаючи у переходах. «Труба» – не їх місце. Вони грають недалеко біля їхнього дому – там спокійніше і конкуренції немає. Але на Майдані платять більше і люди щедріші. Іван каже, що якось іноземець дав їм п’ятдесят доларів. Чи то сподобалась гра, чи то просто стало шкода юнаків. Але хлопці не скаржаться. Говорять, що все у них чудово, в Києві подобається. А мрія ще жива. Поки жива…

Піддослідні кролики…

Багато іноземних компаній працюють в Києві, займаючись клінічними експериментами, тобто випробовують новітні лікарські засоби на людях. Звісно, за згодою самих людей. Таким чином є змога отримати гроші фактично ні за що. Принаймні так вважають ті, хто вперше стикається з клінічними дослідами.

Схема наступна. Пропонують вживати певний препарат протягом якогось часу. Препарат може бути від чого завгодно – від онкологічних захворювань, до звичайної застуди. «Пацієнт» знаходиться під постійним наглядом лікаря. Якщо стає гірше препарат замінюють на інший, потім на другий, на третій… Аж доки ти не відмовишся приймати його самостійно.

Ми намагались зв’язатись з подібною компанією, аби влаштуватись «кроликом». Навіть діагноз знайшли відповідний. На тому кінці запитали про вік, стать, стан здоров’я. Уточнили діагноз. Начебто погодились оглянути, але в останній момент запитали чи є родина: чоловік, діти, мати, батько. Дізнавшись, що в мене щаслива сім’я з обох працездатних батьків – кинули слухавку.

Добре там, де нас немає…

За неофіційними даними сьогодні в Києві проживає понад п’ять мільйонів осіб і трохи менше половини з них не мають прописки. У пошуках нової долі до столиці щодня приїжджають сотні людей. Середній вік заробітчанина – 25-30 років. Мало хто повертається додому. Що змушує людей залишати сім’ї та рідні домівки? У кожного з них своя історія. Не можна осуджувати людей за безлад у суспільстві, через який вони їдуть в столицю шукати кращої долі. Незрозумілим залишається факт, коли отримавши вищу освіту і маючи змогу поступово підніматись вище і вище, люди раптом зупиняються… Невже бажання отримувати високу зарплатню вище за прагнення стати фахівцем. І коли вже нарешті ми зрозуміємо, що добре там, де нас немає?